Впускала цигарко́вий дим у квіти,
крізь шибку свого битого вікна,
під ним вовтузились маленькі діти,
у тінь яких забралася війна.
І сонячно і тепло пахло кров'ю,
листки поволі падали з небес,
від когось з вулиці несло любов'ю,
від когось запахом недорогих колес.
В моїй кімнаті танцювали люди,
тримаючись за руки нижче живота,
ти сіла поруч мене, цілувала губи,
й так твоя непомітно зникала чистота.
І знову, в ще одну занедбану суботу,
і ще одне спаплюжене життя,
у простиня́х мої́х згубило цноту,
знайшло у них тілесне укриття.
Я задивилася у твої карі очі,
коли утретє видихала п'яний дим,
і тільки цей момент я згадую щоночі,
щоб серце зберегти ще молодим.
В сльозах ти бігла і на пів дорозі,
підняла камені важкі в знемозі,
кидала ними у моє вікно,
в якому з іншою вже п'ю вино...
