Поема без переривів
«Зрілий як молодіє –
радіє» І.Ш.
Дружина моя
говорить тілом.
Кому народив Бог дружину
несмілу...
І, вибачаюсь, який
«звук тіла»?
Бо в чиї попаде оце руки,
такі чесна жінка
видає звуки!
Які «звуки тіла»?
Кому народив Бог
долину несмілу
ніжні барви
сопілку
тягниноса-горілку
дике сонце
ряднище
й просту перепілку
плідність
дикі канйони
плачинду
проростання
і літні обжинки
а мені жінку –
вона говорить тілом!
Чи мені не подумать
щось краще
і більше?
Он послатись на Бога
а Він посилається на Седакову
стрівсь їй дід-римлянин
мав щастя підкову
дарував їй щастя підкову
сказав:
«Я теж люблю поезію,
лише не у віршах...»
Що більше?
А взнав я –
й що більше...
Кому платину
плату й лопату
серця вічні
і дорослість
й обжинки
а мені подав
Він – жінку...
Любов говорить
й літера «б» гривою
підлітає
не йди, євреє, до Ідумеї
головне говоріння тілом
й ще головне –
хто побіля неї...
в неї в тілі тканина
ніби «молекули»
для вічної Одісеї
(вона моя дружина
нехай любов говорить)
вона говорить тілом!
каже – це вперед виступає
з неї
вічна поезія
вона безпечна, хоч любить
слово
вона щедра – його не ловить
душа чиста є і
кохає її Бог-Слово
19.06.2019,
Київ