Когось напевно не зачіпає очей твоїх погляд,
Від того нікуди не прагну заховатись надійно,
Стою знову вражений сполохано, неспокійно,
Від пресу млості карих очей душа моя стогне.
Словами ніжними починаю тіла пахкого огляд,
Вони як прелюдія миті щастя нашого сповиття.
Коли мовчимо, то чуємо сердець наших биття.
Нарешті готові впіймати бажання тілами поряд.
Цілунки розрада поглядів наших п'янких і слів,
За якими не відчуваємо поза нами ніщо у світі,
Вінок насолодою губами я тілу пругкому сплів.
Обіймами сплетених оглядає місяць крізь віття,
Нас турбувати в океані кохання він не посмів,
Тіла оголені злиті лоскочучи холодним світлом.
(Сонет)
11 лютого 2000 р.
