Навколо тиша, мить чекання,
Ступає осінь, ледве чуть.
Усе завмерло у мовчанні,
Із нетерпінням її ждуть..
Лиш де-не-де шелесне вітер,
Пташинка вилетить з гнізда.
А роси падають, як бісер,
Земля з жадобою ковта.
А осінь пишна, як принцеса,
Хода упевнена, тверда.
Із давнини вже знов воскресла,
На всіх поглядує згорда.
А я дивлюсь чомусь із заздрістю,
Що осінь тільки почалась,
Та всіх чарує вона гордістю,
І золотою нам здалась.
Вона приносить сум і сльози,
Думки нерадісні плете.
Та не любить її не в змозі,
Де б не були, нас віднайде...
Чудово, Надійко! 
