Степ широкий, око мріє
Зазирнуть за горизонт,
Серед степу, дві тополі,
Разом, майже, років з сот.
Чорна - нижча і розлога,
Та Раїна – геть струнка,
Ще й від іншої тополі,
Вища зростом, рази в два.
Чорна втіху собі мала,
Над сусідкою весь вік
Жартувала, глузувала,
Так минав за роком рік.
А Раїна все терпіла
Не тримала в серці зла.
Та ж, сміялась, ображала,
І принизити могла.
«А для чого це, сусідко,
Ти зростала в висоту?
Чи збиралась у моделі,
Чи на виставку яку?
Гілочкам своїм я щедра,
Не ображу, ні одну,
Дозволяю розростатись
В довжину і в ширину.
Ти – скупа! Сама худенька
І тоненьке все гілля.»
«Бо керує так природа,
Мною й гілками, не я.»
Та, гостроти точить далі,
А вони уже, як ніж.
«Що, сусідко, на дієті?
Десять років ще не їж!
Ти рибалці вудка справна,
Як закине він тебе,
І вудитиме, і річку,
По тобі ж, і перейде!
Що так тягнешся до верху?
Відчуваєш жаги мить?
Не діждавшись дощ із неба,
Прямо з хмари будеш пить?
Чи із білої хмаринки,
Намастачиш капелюх?
Чи, між зорями, розвієш
Все своє насіння – пух?» -
Сипле, щедро, на подругу
Слів своїх, холодний град.
Намагається Раїна
Зупинити жартів ряд.
Тільки мовить: «Що ти, сестро?»
«Та яка тобі сестра!
Сестри схожі між собою,
Ти мені зовсім чужа.
І не думай родичатись,
Не подібна я тобі
Маю міцнеє коріння,
Розрослося у землі.
Чом же ти, не розширялась,
Ріст віддала висоті?
Чи побачити хотіла,
Що у Бога на столі?»
«Чим тобі я завинила,
Що висока та струнка?
Всі ми різні в цьому світі,
Ти - розлога, я – тонка.»
Раптом з неба, в час нелегкий
Впав, як камінь буревій!
Закрутився над землею,
Наче щось шукав на ній.
Що в степу є? Сухі стебла.
І така ж суха трава.
А він крутить, бо у нього
Діла іншого нема.
На шляху його тополі,
Він до них і розпочав:
Відривати листя, гілки,
У свій вир їх замотав.
Має він найдужчу силу,
Має неймовірну злість.
Після себе в руйнуваннях
Залиша багато місць.
Мало, що встояти може
І Раїна не змогла.
Впала, бідненька, на землю
Й засихати почала.
...
Вітер вщух і стало тихо
І не чути цвіркуна.
Чорна дивиться навколо,
А вона в степу – одна!
«Встань, сестричко моя мила,
Гілочки попіднімай.
Як без тебе буду жити?
Вставай, сестронько, вставай!»
«Я вже в’яну. Сил не маю.
Ти, мене, не підіймеш.
Чути в радість,
В день останній,
Як мене, сестрою звеш.»
Раї́на, Чорна - види тополь.
Так. Коли нема можливості назад все повернути. Цінувати близьку людину не вміємо. Хочемо про себе слухати. А коли людини не стає, жалкуємо, що мало питали про нього самого, мало слухали, мало цікавились.
Щиро дякую за Вашу увагу.
Прекрасна, зворушлива лірика!
Чудово! 
