Як нам добре було, море, вдвох, пам’ятаєш?
Ти вело мене в танці під шелест вітрів,
Ще учора. Як нині живеш-поживаєш?
Ну, не суп лиш, прошу я, ріднесеньке, брів.
Зараз я підійду. Лиш обійми наставиш,
Кинусь в них, мов у воду за рибою скоп.
Знаю, любиш мене і у цім не лукавиш.
Не потрібен, щоб бачити це, мікроскоп.
Ми зійдемось, і чайки співати нам будуть
За запалений в наших серцях каганець.
Люди з берега власні проблеми забудуть,
Прикують свої очі до наших тілець.
Море тішиться, смуток з легень викидає.
Обіймає. А той, хто супокій мій п’є,
Не прийде, не признається в тім, що кохає,
Хоч кохання з душі його гейзером б’є.
