Живемо знову в непростий ми час. Простим ніколи він не був для нас... Сторінку пропоную за 10.02.2014р., коли стояв народ мій на Майдані. (Сторінка з мого поетичного щоденника за те число)
Десяте Віче Київ зустрічає,
Палкі промови слухає Майдан,
Отці святі знов Бога величають,
Про Україну хочуть нагадать.
Спливає час: знов лозунги ті самі,
Хай змучений, стоїть, та гордий люд.
Майдан людей весь повен тисячами.
Казна – пуста і банки – без валют.
Спливає час. Повстання ще триває,
І жертви теж тут мало не щодня,
Та дух людей ніхто вже не зламає,
Хоча біда не випита до дна.
Спливає час. Заграви ваблять Сочі,
Й жовто-блакитний прапор також там.
А президента безсоромні очі
Когось шукають… Тут – не чорнота!
Пружинить, аж зашкалює суспільство,
Та уряд ще під буквами В.О.
«Тітушки» демонструють різні звірства,
В парламенті намітилось крило,
Тих що не хочуть жити по-старому.
Вони в собі також долають страх,
У США з Європою – оскома,
Бо Україна в світі на устах.
Людей багато, змучених брехнею
І безробіттям стомлених давно,
Не хочуть жити далі вони з нею –
Тамують біль горілкою, вином.
В Криму, на Сході страх фальшивий сіють
І «Русский мир», і «Український фронт»,
Під прапором давно уже Росії –
Не український – Чорноморський флот.
Регіонали й навіть комуністи
Трублять в ефірах про страшний розкол,
Й чекає мати про дитину звістку,
Яку хтось викрав в Києві тайком.
Світ огортає непроста тривога –
Майданчики й пікети – тут і там,
І це для влади є пересторога.
У барикадах – обласні міста.
І ранить небо сіре прапорами
Проплачений в парку антимайдан –
На тілі України то є рана,
В очах людей немає тих стида.
Картина справді вийшла чорно-біла,
Та зацвітуть і інші кольори –
І казнокради, й «тітушки»-дебіли
Наказані ще будуть ізгори.
Майдан зимовий ранок рано будить,
І в’ється над наметом білий дим.
Все переможуть й прийдуть наші люди
Ще на екскурсію з онуками сюди!
10.02.2014.
Ганна Верес (Демиденко)
