Твої зіниці — небо, хвилюються від хмар.
А погляд квітне ніжністю й водночас, наче жар.
Замріяно і втомлено вдивляєшся у даль.
Чому ж у твому серці ховається печаль?
У всьому винні ангели, тобі не дали крил?
Або ж це кляті фарби й закінчився акрил?
Мабуть це просто вітер, змішав безглузді дні.
Та все ж я переконаний, ми бачились у сні.
У ньому пара постатей кружляла в листопад.
Їм тепле листя викрило алеї й променад.
І кому тепер потрібні фільми?
Холод розчиняється в обіймах...
2021
Стаськів М. А.
