Ув осінь мої роки заблукали,
Залишивши в душі свій дивний слід,
Та я ніяк до неї не звикаю –
Не втомлююсь любити білий світ
З його і таємничістю, й красою,
Де є немало благ і навіть див,
Де пісня ще чергується з попсою,
Де мій народ укотре відродивсь.
Де ранки умиваються у росах,
Поля дарують щедрі врожаї,
Ледь не по груди трави в сивих лозах,
Колишуть небо й зорі солов’ї.
І хоч земля моя в ворожім колі,
Де гостряться багнети проти нас,
Не розлюблю цей край я вже ніколи
Й любитиму, як нас учив Тарас!
16.11.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
