Під чорним небом страх гуляє,
Серед опалених руїн України,
За їдким димом сонце сідає,
Не зігріваючи одинокі стіни.
Серед вулиць мертва тиша
Котрий день панує в самоті,
Батьківщина зовсім інша —
Не стало колишньої краси.
Лисі дерева на узбіччі лютують,
Запугані люди деінде в тіні,
Вони за миром милим сумують,
Що нині бачуть тільки увісні.
А то якщо й сплять, бо як бахне,
То серце застукоче у груді,
Здасться, що життя за мить і згасне,
Та волосся стануть всі сиді.
Наче й Бога зовсім не існує,
Лише гріхи людськи й лукавий,
А той століттями з нас кепкує
Заради дурноватої забави.
Бреше, стриляє… совісті не знає.
Життя людське вкрадає.
Навіть помирають малі діти,
Добром не пахне в цьому світі!
Скільки б втрат в нас не було,
Все одно стриля без перестанку,
Здається нескінченним зло,
Бо приходе навіть на світанку.
Голодну смерть… думаєш собі,
Й страх приніс нам дух ворожий.
Не має краю в паскудній війні,
Такий ось світ «чудовий» Божий.
