І знову тривога! І знов тобі лячно.
Батьки би розрадили, та мама в лікарні,
А тато на фронті. А раптом, нема вже?
Ти правди не знаєш, ніхто ж бо не каже.
Побуду з тобою у вузькім коридорі,
Бо там «дві стіни», а ще спільне горе.
Знайомі лиш тиждень — а наче роками
У снах зустрічались, блукали стежками.
Не плач-бо, дитино! Обійму я міцніше.
Давай рахувати, щоб плинув час швидше.
Раптово згадала, що вже пережила,
І сльози не втримає жодна сила.
Як річенька бистра, як вітер ревучий,
Ці сльози дитячі на клапті рвуть душу!
А тут до ридання — ще й гикавка часта,
Та є замовляння (споминка давня),
Його скоректую, щоб стало сучасним,
Бо треба ж розраду надать бідолашній.
Тримай мою руку, повторюй за мною,
І чари магічні поллються рікою:
Тривого, тривого, почуй моє Слово!
Полиш нашу Неньку!
Та йди, тут близенько,
У ту державу, що росією зветься,
Яка не має ані душі, ані серця.
Нехай на власній шкурі пізнає
Все те, що на нас зкидає!
Тривого, тривого, почуй моє Слово!
Полиш моє місто та йди у російське!
Те, що спокійно спить. Нехай там загудить.
Те, що спокійно живе. Нехай ніхто не засне.
Те, що сміється й співає. Хай, як ми, виживає.
Те, яке вільно ходить і нічого не робить,
Аби зло зупинити. Не зможуть люди там жити,
Бо зробиш їм боляче, зробиш їх гаряче!
Їм буде спекотно! І буде їм лячно!
Нехай хоч на мить вони взнають,
Як в Україні люди страждають!
Тривого, тривого, почуй моє Слово!
Йди ти зі Львова — аж до тамбова,
З Кривого Рога — мчи до таганрога!
Чеши із Ізюму — до корабельного трюму,
З Білгород-Дністровського — до моря каспійського,
А із Хмельницього — до бункеру уральського!
Дай уже спокій залізничним вузлам,
Зачекалась на тебе давно москва!
Годі ходити до змореного Харкова,
Навідайся в псков! Зазирни до пєскова!
Досить лунати у Миколаєві й Сумах,
Ти кремль знахабнілий вгати краще струмом!
І не ходи більш ніколи до моєї Одеси,
Залиш у спокої Фонтан і Пересип,
Ще я скажу: оминай Черкаси...
А знаєш, забудь міста усі наші!
Знайди на росії місцини тихі
І там пророкуй вогонь з неба і лихо.
А в нас, щоб ні звуку, ні зойку, ані словечка!
Бодай тобі заціпить чи вскочиш у гречку!
Затихни! Замовкни! І зникни навіки!
Щоб жили дорослі й не плакали діти!
Тривого, тривого, почуй моє Слово!
Покинь мої землі! Скорись моїй волі!
Йди уже швидше, давно я чекаю!
Роби, як сказала! Бо я так бажаю!
P.s.
Місцини російські у мене скінчились,
Щоб інші також мідним тазом накрились,
Прошу небайдужих знанням поділиться.
Я начарую: туди тривога помчиться.
ID:
947176
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Вірші поза рубриками
дата надходження: 08.05.2022 07:54:13
© дата внесення змiн: 08.05.2022 07:54:13
автор: Яніта Владович
Вкажіть причину вашої скарги
|
