Фосфор
Потрапив, якось, Вася Козоріз в СІЗО,
На пару із Абрамом Шніпельзоном.
Останній десь в фінансах проколовсь,
А перший голову комусь розбив вазоном.
У Василя у місті вся рідня, зв’язки,
Прислали йому «жирну» передачу.
Поклали гуску смажену, свіженькі пиріжки,
Ще й пляшку гарної горілки, на додачу.
А у Абрама майже нікого нема,
Із родичів – одна старенька бабця.
Вона йому сухої рибки принесла,
Що б трохи підживити свого хлопця.
Василь хильнув чарчину, закусив,
І потягло його одразу на розмови:
- Чому євреї всі розумні, як один?
Скажи мені Абрам, на добрім слові.
- Тому, що рибу ми їмо щодня,
У рибі, як відомо, фосфору багато.
А він для розуму, неначе та броня,
Ось так у нас в усіх «ума палата».
- Міняю свою гуску на рибину!
- Ні, ні! Ти що! Ти навіть не питай!
- Абрам бери! Ну що ти за людина!
- Ну добре, Васю, якщо хочеш, то давай.
Сидить Абрам, зубами м’ясо крише,
Василь солону рибу ледь жує.
І каже: - Гуска все ж була смачніша.
- Ось бачиш, Васю, розум кращим вже стає!
