верлібр
А ти все пишеш, друже милий,
Душі спокою ніц твоїй?
Адже в далекій стороні
Зозуля все кує, пророче;
Гурьбою з кленів горобці,
Хоч кіт в мисливському стрибку!
За Сонцем сонях обернувся,
Колодязь небо вкрав, блищить…
Баян міхи розкрив, співа,
Де сад замріяний, вишневий –
Серцевий відгук тут у всім,
Як дощику нежданий шум.
Вже холод вечора у захід.
В душі передчуттів є гурт
І м'яти запах так знайомий…
В зеніті зорі засіяли,
Вже світлом вікон кличе дім,
Ріг Місяця щось відповів –
День в ніч умить перетворився
І в світ польоту кличе сон.
04.09.2022 р.
