« Нас видали свої...»
Азовець
Історії далекі відголоски
усе іще даються у знаки.
Нікуди не поділися «совки –
брати», які і нині неазовські,
урядники і наймити московські,
іуди, куплені за мідяки.
Напевне еволюція людини
іде по колу, ліплену із глини,
її удосконалює життя,
але катівні, тюрми і підвали
народжують нового канібала,
що пожирає наше майбуття.
В агонії поезія і муза...
на боці окупанта... боягузи.
Не можуть називатися людьми
любителі союзної тюрми.
Їм не торкає душу: «Ой, у лузі...»
Її немає в ідола пітьми.
Феміда упізнає їхні лиця
і покарає кожного убивцю
і бункерну заразу заодно...
а поки-що у мене за тином
опудало місцевого чужинця
ще зазирає у моє вікно.
