У тіні прибережних кедрів
Помалу я від спеки млів
Й, дивившись в далі кілометрів,
Лічив прохожі кораблі.
Сюрчанням бавили цикади,
Небесний краючи єдваб,
І я, немов дитина, радо
Втопав у мареві приваб.
Здавалось, час усе полишив,
Щоб вбрати цю красу сповна.
Горнула серце м’яко тиша,
Пройнявши солодом до дна...
Отак відчув, що тану в мрії,
Де щастя зносить аж до хмар.
Повік забути не зумію
Пальмарії предивний чар!..
27.VI.23 р.
Я ще й подумала сьогодні зранку: -Куди поведе мандрівник Ярославко? Глянула на картинку, надихалась морським повітрям, а тепер уже можна і на город іти!