Теплими ґанками шириться холод...
І тільки лучі намалюють провалля,..
Тільки задуха і змусить кричать.
Ми не самі, де лягає пізнання
І гнуться тополі, аби відчувать,
Як дихає солодом тиха забава...
Ми не останні у цьому депо.
І знов опускається тепла октава,
Аби увінчати належне тавро...
Ми не одягнені в цілісну тишу,
Ми не омиті мотивом очей.
Усе загорілось і зникло у нішу,
А світ залиши́всь і пірнув у людей.
Віддано час і зруйновано плинне...
Стане зорею останнє перо,
Якщо тільки подих не зі́рве незмінне,
Якщо тільки пил не зітре́, що було...
29.09.2023