- Куди дівати солярку ? Якщо залишиться, то "наверху" скажуть, що я мало сьогодні працював... - водій Михайло з харківського будівельно - ремонтного об'єднання "Зоря комунізму" почухав потилицю.
- Та зливай до канави - завтра ще дадуть та навіть більше ! - крізь рев двигуна підбадьорливо гукнув його напарник Степан, що якраз лагодив свій синій "КамАЗ" до виходу в рейс.
- Еге. Тепер я розумію цей комунізм. Екологія - ніщо, ідеологія - все...Вони навіть річки беруться в інший бік пускати. Атомні станції будують на кожному кроці. Якась божевільна пропаганда праці але як небудь, аби збутися, аби лиш плани п'ятирічки виконати. А скільки крадіїв розвелося - про це ніхто не говорить...
- Так, Михайле. Це і є комунізм 1980 року, про який розповідав колись Хрущов. Бери - скільки хочеш, аби лиш міг донести... - Степан вправно витягнув пошкоджену деталь, і почав шукати іншу. Чорні від мазуту руки мали чималу практику у подібних ситуаціях. Тому ремонт йшов досить легко.
- Підем сьогодні на дозаправку, себто на свіже пиво ?
- Аякже, тільки дороблю роботу.
І ось уже після спекотного літнього дня друзі поспішали до перевізного пункту продажу хмільного напою.
- Але ж бо черга тут яка !
- Мусимо чекати, іншої точки в цьому районі не має.
А натовп гудів, мов бджолиний вулик. Спраглі душі намагалися освіжити своє его чимось нереальним осяйним. Сонце відбивалося в склі гальби і від того відблиску ніби враз світліше робилося. За півгодини наші трудівники вже смакували свіжим хмелем, який плавно зрівноважував та згладжував усі недоліки соцреалізму.
- Ти розумієш, Михайле, моя жінка працює в кафе простою поваркою. Ми продукти взагалі не купуємо. Все приносить звідти. Іще зарплату дають за це. Хіба ж то не комунізм ???
- Хто де працює - той з того живиться. А моя - вчителює. Теж час до часу приносить подарунки від дітей. Має купу вихідних, ціле літо відпочиває плюс путівки до санаторію. Бере доплату за перевірку зошитів, позашкільні заняття, стаж і так далі. Жити можна.
- Отож. Ще б дефіцит якось ліквідувати, було би як у Бога за пазухою. Хоча тут його не визнають. Вибач, набридло в туалет ходити зі жмутом газети "Правда".
- "Брехня" - ти хотів сказати ? - вони озирнулися. Навколо - гул, ніби в аеропорту. Усі ставали пілотами мрійливих літаків, розповідаючи один одному про захмарні цілі та земні тимчасові клопоти.
- Ага...тільки тсссссссссс...- Степан шипів, неначе гальмівна система під час гальмування його робочого автомобіля.
- Цікаво, як там на Заході живуть ? Кажуть, він геть загниває.
- Ти побільше слухай тих вістей з телевізора. Там - повна ідилія й пролетаріат. А речі дефіцитні якісні звідки привозять ? Га ! Хіба не звідти ? Тут таке не зроблять. Навіть платівки закордонні продають - пів зарплати треба віддати.
- Мені якось байдуже до музики. Аби мій мотор ревів гучно. Вдома теща й діти дають "концерти". Можна собі раду дати, якщо маєш потрібних знайомих в потрібних установах, щоби меблі взяти швидше чи автівку купити, чи навіть у звичайному продуктовому магазині, чи краму з одягом...
- На те є "совєти"то. А ми тут маленькі люди. Нічого не варті без компартії... - Михайло замислено підняв палець руки догори.
- Про Афган чув ?
- А що таке ?
- Наші туди припхалися масово вбивати місцевих жителів. А говорять ніби "інтернаціональний обов'язок" виконують заради миру і стабільності у світі.
- Нам до того не має діла. Живи собі, працюй собі, бери з держави й голосуй за листками, які тобі напишуть напередодні виборів...
- Мій син вчора був у зубного лікаря. Йому зуб хотіли вирвати, але забули дати укол. Він втік звідти і казав, що ніколи не піде туди. Сам собі вирве болячку цупкою ниткою, котру перед тим треба прив'язати до дверей.
- Кмітливий !
Співробітники ще довго розмовляли про життя-буття в системі суцільних парадоксів, про московську олімпіаду, яка якраз набирала оберти.
- Спортсмени, мабуть, теж споживають...
- Спорт - могила. Сало - сила, а до нього пасує чарчина...- алкоголь поступово втручався у жваву розмову водіїв. Запах тюльки з цигарковим димом додавав пікантного забарвлення дискусії.
Після третього кухля, коли піна від пива сметаною лишалася на губах, зійшлися в одному : комунізм таки настав. Про нього не всі здогадувалися. Хоча він був дуже недосконалий, тримався на "чесному партійному слові" й ентузіазмі покірних мас, що мали свої особисті вигоди з даного суспільного ладу.
І звізди таки з'явилися в їхніх блаженних очах ! Тільки не ті, що з вищезгаданої назви організації, де трудилися будівники "комуністичного раю", а від дії спиртного. Вони весело іскрили оманою, здавалися такими досконалими й святковими. Але коли раптом погасли - настало болюче похмілля для всіх без різниці - й повністю тверезих в тому числі. Велетенський монстр від цього шоку вже не оговтався.
"Пийте, дурні, оковиту,
Будете нікчемні.
Розум врешті вимито -
Скористався ленін."
ID:
1009866
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 30.03.2024 06:03:51
© дата внесення змiн: 17.05.2024 15:18:41
автор: Мандрівник
Вкажіть причину вашої скарги
|
