 |
| Потомлена від лету,
Від фальші та зневір,
Сумна Душа поета
Торує шлях до зір.
Оточена сліпцями,
Бажаючи прозрінь,
Блукає манівцями,
Кидає в небо тінь.
Втікаючи від скверни
І від облуди слів,
Шукає Правди зерна
На грішній цій землі.
У прагненні до раю,
У тисячах згорань,
Щоразу зазирає
За незбагненну грань.
Іде у невідомість,
Назустріч злим вітрам,
До витоків, додому,
У свій небесний Храм.
Лиш там – у світі істин,
Де янголи живуть,
Знайде нарешті пристань
І власну світло-суть...
|
|
|
| Пн | Вт | Ср | Чт | Пт | Сб | Нд | | | | | | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 |
|
|
|
|
