Мабуть, прощаючись, ми трішечки вмираєм.
Ні-ні, не назавжди прощаємся, лише на час.
Той час, що десь наодалі ми згаєм,
Зі смутком згадуючи про нас.
Нас - тих, які разо́м сміялись, без вульгарності,
А ніби як діти.
Хіба це гріх, хоч трішки, хоч малість,
Довзолити собі любити?
Без намірів і марних сподівань,
Без муки й кари,
Любити просто, без вагань,
Закоханими бути.
Я дякую тобі що ти була.
Так просто, тут і зараз.
І крихітку серця мого ти взяла́
Собі на згадку, так...щоб було поряд.
