Відкрила віко здавненої скрині —
Скарбів криницю. Роду джерело.
У ній кипить, під рушниками, нині,
Рядна́-полотен біле молоко.
Парує очі. Думи вистелає.
Зболіло зирить на утрати взір.
«Амінь» сказавши, знову воскресає,
Бо не убити код, що склався з зір.
На рушниках, захрещених нитками,
Орнаментом палають береги.
Їх заливали руки бабці й мами,
В, за молитвами сховані, стоги.
Несли канони символів і знаків
На коромислах віри та життя
Між колосків палали гирла маків,
Зі стебел голки ширилось шиття.
А вже на них стоять хустки квітча́сті.
Зі струн парчі голосять в кольори
Свої жалі, залишені у щасті,
Один раз в рік розказують вони.
А їм би - вільну! - у мороз, чи спеку,
Прикрити коси квітами бажань,
У кожнім френдзлі хтось ховав смереку,
А хтось в'язав посвяченість вінчань.
Сплелись в вінок ґердани і коралі,
Пацьорків зерна кинуті в ріллю,
Би перейти тисячолітні далі
Тримає скриня таїну святу.
І дзвоном б'ють усіх життів хлібини,
Мовчать пшенично в скошених полях.
Вкривають світ із колосків хустини,
Серпом співають український шлях.
Марія Дребіт
07.12.2023 Португалія
фото Марії Дребіт
