ЗА ТУМАНАМИ ВДАЛИНІ
О, прости брате, мені прости!,
Що немала часу поговорити .
Згорав немов кленовий лист ти?
Я не вміла тобою дорожити.
О прости брате, мені прости!,
Що не шанувала те, що я маю.
Здалека мені усміхавсь ти,-
Щоб раділа куточком свого раю.
Ти відкривав двері у хату
Стрічав на подвір' ї , як рідний батько.
Накривав стіл , як люба мати,
Щоб у душі я відчувала свято.
Ти не знав свят, застіль і забав,
Працював, як віл і хотів все мати.
В погожу днину не ловив гав
Зумів посадити, зумів зібрати.
А день за днем швидко минають
Сьогодення не в радості, в печалі.
Як у саду листя згорають...
І я у завтра кручу педалі.
Ти жив у місті , любив село...
Там де народився туди тягнуло.
Не боявсь зим, коли замело
Коли у снігах село потонуло.
Ти був у роботі, як титан
Все вмів, все знав і не боявся праці.
Дав Господь тобі на все талан...
Садив квіти, щоб цвіли як у казці.
Брате сумую за тобою!
Згадую Отчий дім, батьківську хату.
Ти, як птах злетів наді мною...
Шукаю у снах, де мама і тато.
В саду солодка грушка, як мід
Пригощала плодами усе село.
Літо зародило для нас плід...
О скільки, тут щастя, радості було!.
А я б все віддала на світі,
Щоб вернути дитинство, юні роки.
Де у розмаю квітне літо,-
Де за столом родина, мої батьки.
Там за туманами вдалині
Замітає наш рай - Зима Снігопад.
І рідна хата сниться мені,-
Як цвітуть яблуні, квітує наш сад .
М ЧАЙКІВЧАНКА
