|
( із циклу «ЖИТТЯ, ПЕРЕДРІЗДВЯНОГО, ГІРЛЯНДИ»)
МАЙОР АНТОНІО
Вісімдесятилітній сеньйор Антоніо стояв на домовленому, в телефонній розмові, з жінкою місці.
Старої закалки та військової виправки, майор у відставці, виглядав бадьоро та молодецько, незважаючи на свій поважний вік.
Сиве хвилясте волосся було акуратно підсрижене, обличчя добре виголене, парфуми відчувалися на відстані кубічного метра, штани випрасувані на гострий кант, черевики вилискували, а колір гольфа, який був на чоловікові, гармоніював із довгим пальто та кашкетом.
Нарешті, за багато років, в його самотній оселі відчується дух Різдва, запалають вогники гірлянд і, можливо, жіночі руки приготують для нього щось домашньо-смачненьке, як колись, в давні часи, коли його кохана Аліс ще була живою...
Так, поринувши в спогади та мріючи про такі звичайні речі, стояв чоловік і скупа сльоза надії скотилася по його обличчі. Опанувавши себе, глянув чи не помітили цієї слабкості люди, які стояли на автобусній зупинці. Але ніхто не дивився в його бік. Всі були заглиблені в телефони.
Кому тепер до чужих, хоч і справжніх емоцій...
Чоловік вже почав змерзати, бо навіть для сонячної і теплої Португалії шість градусів тепла це надто мало. Звичайно, що зараз зима і всі розуміли, що температура може понизитися, але щоб аж так...
Жінка запізнювалася.
Для людини, яка звикла до порядку і дисципліни це було недопустимо. В той же час сеньор Антоніо розумів, що зараз інші часи, а тому точніть далеко не та риса, яка тепер побутує серед сучасних людей.
І все ж він мав надію, що жінка дотримається даного слова і прийде.
Повз нього пройшла молода дівчина. Граційна та витончена. Глянувши на неї, на майора знову нахлинули спогади...
Ось він запрошує до танцю найкрасивішу дівчину. Чоловік вже знає її ім'я — Аліс.
Вони кружляють у великому залі під звуки живого військового оркестру.
А потім він її проведе додому. А тоді вони почнуть зустрічатися. А згодом буде багато проблем, бо родини з обох боків не дозволятимуть їм одружитися, але їхнє кохання здолає всі випробування і в довгому та щасливому шлюбі Антоніо з Аліс проживуть п'ятдесят років.
Коли майор Антоніо буде направлений в Африку, де розпочалися чергові заворушення, його дружина поїде за ним.
Їхня любов, повага, розуміння та злагода будуть винагороджені чудовою донечкою — Марією-Фатімою.
Дитина ще більше скріпить молоду сім'ю.
Та одного разу, місцева жінка з прислуги, яка була призначена для допомоги Аліс по господарству та догляду за дитиною, підсипала в, приготовлену нею ж, їжу отруту і дитина померла, а батьки заледве залишилися живі.
Пережити таке горе було дуже складно. Але молоді батьки кріпилися, надаючи посильну підтримку одне одному.
З часом повернулися в Лісабон.
Більше дітей у них не було.
Решту свого життя, окрім роботи, Антоніо та Аліс присвятили турботі про дітей-сиріт та безхатьків.
Декілька днів назад Антоніо мав розмову зі своїм давнім другом, з котрим разом служили в армії та були в Анголі.
Серед багатьох спогадів знайшлося місце і для Різдвяних.
Антоніо висловив глибокий жаль з того приводу, що вже котрий рік на Свят Вечір купує готову їжу і споживає її в самотності.
А ще поскаржився на те, що дух має здоровий, а от тіло вже часто підводить.
Дотепер чоловік сам справлявся і з прибиранням, і з готуванням найпростішої їжі, бо він не вибагливий.
От якби десь віднайти серйозну і відповідальну жінку, яка б раз в тиджень приходила та допомагала йому з цим, було б чудово.
На другому кінці мобільного прозвувала пропозиція знайти українку, бо вони добрі господині, роботящі, відповідальні та чесні.
— Анна, — звернувся до своєї робітниці сеньйор Мануел, — чи ти знаєш якусь серйозну жінку, бажано українку, яка б допомогла моєму другові у догляді за домом та приготуванні їжі?
— Знаю одну жінку, — відповіла та — яка нещодавно повернулася з України і шукає роботу. Можу Вам гарантувати її чесність, порядність і працьовитість. Але сперше я мушу з нею поговорити.
Того ж вечора Анна мала розмову з Іриною.
Вроді і розмова відбулася, як і звичайно, і посміялися з Ірининих пригод в Україні, але щось почало непокоїти Анну. Чогось в тому спілкуванні не вистачало.
Пропозицію піти на роботу до майора Ірина сприйняла спокійно, без особливого бажання.
Погодилася піти в «розвідку».
— Ну ти вже мене вже непідведи. Я тобі дала найкращі рекомендації.
— Ой.... та добре. Потім «відзвітую».
«Якийсь він надто правильний» — подумала Ірина, коли у телефоні, після недовгої розмови, пролунала тиша.
Наступного дня вона мала йти дивитися на нове місце роботи. Домовилася зустрітися з тим чоловіком на автобусній зупинці.
Вставши зранку, Ірина випила каву, полистала стрічку ФБ та інших мереж, глянула що там цікавого сталося в Португалії та пішла роздивлятися святково прибрані вітрини магазинів.
«Та ну його. Ще знайду роботу»...
А на другому боці вулиці продовжував стояти літній чоловік і чекати на ту, яка мала хоч на пару хвилин створити Різдвяний затишок в його оселі та заполонити простір невеликого дому ароматом домашніх страв...
П.С.
А в Анни один колюч довіри, із цілої зв’язки, вже не знаходив свого замка.
( далі буде )
.........................................
Марія Дребіт 2023 рік
фото з нету
ID:
1001176
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Історична лірика
дата надходження: 19.12.2023 19:31:36
© дата внесення змiн: 19.12.2023 19:31:36
автор: VIRUYU
Вкажіть причину вашої скарги
|
