Її немає аж сто років,
Лише пройшли і знов війна.
То так, то не брехня.
Щоби не стало певно тих,
Хто пережив весь жах пожарищ,
Хто бачив попіл з міст і сіл.
Про що вони найбільш жаліли,
Яке б життя не повторили.
І що штовхає у війну.
Не помічали, що всі бідні,
Не помічали простоту
І жили, жили не в гріху.
Усі так жили,
Щиро раділи.
І сумували також щиро
Та й інтернету не було.
Гуртом постійно працювали,
У клубах танці танцювали,
Усі ж бо рівними були.
І ні москаль і ні грузин,
Ні українець, ні якут
За свою мову не тримались,
За території тримались?
Тоді про це й не говорили,
Не воювали, в мирі жили.
І долар душі не травив,
За нього, що б ти там купив.
Заможні стали, ненаситні.
Мов Ігор князь.
Усім плати.
Хтось памятає ж як жили.
Таких уже скоро не буде.
Тому й війна постійно буде,
Народ ж один
Й мова одна
Колись він був й вона була.
Не врятувати, а убити,
Чуже постійно захватити.
То Бог один?
То чий це Бог.
Ми - Бога діти,
Чи можна кращого хотіти?
У всіх нас предок же один,
Невже ти змія, чий ти син?
