На горло нам наступили навмисно,
Чекали прозріння в канаві ми вік,
І там нас морили, і голодом мучили,
Коряві роти.
Їм більше не треба,
Ні віри, ні стогону,
Ми чуємо плач і деремось угору,
Хоч груди у крові, чорніють від болю.
Нам крикнути злість німа не дає,
Згоріли, зотліли надії у попелі,
Це там серед ран, видніється око,
Що вирвало нас з пітьми до людей,
Осміяні наче власним народом,
За те що не хочемо дивитися в очі,
Убивцям хмільним.
Де ж гідність і мужність,
Хто рани сховав?
Обличчя у крові,
Замучене тіло,
Дереться крізь тінь.
Лиш тільки більше я не маю
Для тебе слова,
Ти все змішала у багно,
Перетоптала світлу радість,
Сльозам не вірячи й стражданням,
Ти задавилася у крові,
Прийнявши пекло на землі.
