Затишшя… Багато зірок.
Ген золотом місяць зринає.
На хвилю приємних думок
Вустами усмішка сідає.
Нехай закарбується мить
Твоїм шовковистим волоссям,
Очима глибинних століть,
Двох душ одного суголосся.
Тремтливою ніжністю рук,
Обіймів (відчув, що ти поряд),
Із поглядом суму розлук,
Коханням, що гріє у холод.
Не можу збагнути ніяк
(Хвилина здається тут вічність).
Фашизму отруйна змія
Снарядом вертає у дійсність.
Я тут берегтиму твій сон
В окопах глибоких і тісних.
Минеться зимовий полон
І вперто проб'ється підсніжник.
Як воля, як віра в буття,
Фортеця, що оркам не взяти,
До сонця підсніжник життя
Любові тягне рученята.
Чудовий образ підсніжника, що пнеться ніжними пагінцями до неба, до сонечка, до життя попри все: холоду, снігу, війни, руйнувань... Прекрасний вірш, як завжди, майстерність на висоті.
Гарний вірш. З глибоким змістом...життя на виживання... на жаль війна ,не втратьмо сподівання...
Я тут берегтиму твій сон
В окопах глибоких і тісних.
Минеться зимовий полон
І вперто проб'ється підсніжник.
Дякую!
