|
Данка нині мололася так, ніби її хто накрутив — з хати на подвір'я, з подвір'я на вулицю, з вулиці до хати і так по колу пів дня. На обід присіла трохи і гайда далі.
Вона дуже роботяща жінка, але має два ґанчі: перший — одночасно починає робити купу робіт і тільки до вечора доводить їх до ладу. А ще ніколи не знає де що залишила і де чого не доробила.
А другий — Данка має лихий язик. Отака вже в неї «натурицє», що на все і на всіх за щось, або, і це переважає, за нізащо висипає гори прокльонів, якщо щось не по її.
Чоловік її, Володька, повертався з роботи пізно, тому заставав все, більш-менш, на місці, не здогадуючись про денні жінчині «пригоди», бо перед ним вона, вже багато років, робила все так, «аби го не злостити».
Ні, він не бив її, не ображав. Це вона сама для себе та перед сусідами створила образ чолокіка-тирана і майстерно виконувала свою роль «страждальниці».
Сусіди, на початку, вірили Данці та співчували, але з роками, вивчивши це подружжя «як облуплених», зробили свої висновки тай дали на спокій.
Ну, любить жінка додати фарб, розповідаючи про домашні непорозуміння, чи суперечки. Має талант до театральності та де її реалізовувати, то й хай.
Зрештою, то їхня сімейна справа.
Ще з раннього ранку жінка розпочала просапувати квітник, після того, як видоїла корову та нагодувала двійко поросят, але залишила ту роботу на половині дороги, кинувши сапу на землю, бо згадала про те, що треба засипати гречану крупу в каструлю, в якій, мабуть, вже кипіла вода.
Всипавши гречку, але забувши зменшити вогонь на плиті, пригадала, що ще не відкрила хвіртку загорожі, де ночують качки та гуси. А там вже й крілям вщипнула трави, та курочкам зеренця всипала. Підійшла до собачої будки та погладила Рекса.
Залишилося ще відвести козу під ліс і припняти там, щоби та паслася.
Глянувши на квітник, підійшла та нарвала букет троянд, добряче поколовши руки і, наступивши за кинуту сапу, ледь не вперіщила сама себе держаком по чолі.
Вбігла в будинок, аби залити руку перекисем водню, бо з однієї, роздряпаної трояндою рани, кров таки добряче стікала.
І добре, що зайшла до хати, бо гречка вже підгорала.
Отаке «білчине» життя в неї. Як в колесі. І так кожного дня. Добре, що на роботу не ходить, а то коли б вона те все встигала?
День наближався до вечора.
Данка вкотре вийшла на подвір'я. Прислухалася. Її слух щось насторожувало, але вона не могла зрозуміти що саме.
Постоявши так хвилин зо п'ять і не зрозумівши свого підсвідомого хвилювання, жінка почала готуватися до вечірнього обходу господарства.
Раптом до неї дійшло.
Данка аж в долоні сплеснула та як заголосить!
— Ай, мамочко моя ріііііднааааа!!!! Ой, людоньки!!! Шо я тепер буду робитииииии... Бідна моя головонько...А де ж то ви поділисєєєє, мої солоденькііііі....
Так голосила, так ридала, що було чути на всю вулицю.
Вже й сусіди повиходили зі своїх будинків на той жіночий лемент.
— Данусько, а то що сталося, що ти так плачеш? Чи хто вмер, не дай Боже, — мовила Ольга, сусідка, що межувала з Данкою і стала чекати відповіді.
— Йой..... мамунцю моя дорогенька...Та де я на таке сє сподівала....ото горе.....ото маю горе, Олюсю моя найдорожча..... — і продовжувала заламувати руки та приповідати отих жалісливих слівець.
— Та вже буде того! — строго сказала Ольга і взяла Данку за плечі. — Кажи, що сталося, а нє, то я дзвоню до твого Володьки.
Почувши ім'я чоловіка, Данка стишилася і, здавалося, прийшла до тями.
— Йой..... Олюню, сестро моя, ти мені маєш помогти, бо він як прийде..., бо він як прийде, а їх не буде вдома, то буде чорна година. Ти його знаєш! — знову заголосила жінка і, вхопивши Ольгу за руки, почала ними плескати.
В Данки був нервовий шок. Це вже всі зрозуміли. В жінці вирували справжні емоції, а не артистизм.
До Ольги підійшли ще дві сусідки та сусід, які споглядали на те все здалека.
Чоловік приніс горнятко з водою, а одна з жінок — валідол. Про всяк випадок.
— Данусю, ану ходи но сюди. Давай сядемо отут на лавочку, вип'єш водички, заспокоїшся трохи і розкажеш нам, що то сталося. Бо ми хочемо допомогти, але спочатку ти допоможи нам зрозуміти, що то за біда така трапилася.
На цей раз Данка послухала їх. Підійшла до лавки, сіла. Відпила трохи води, тяжко зітхнула і промовила...
В домі Севериняків чисто, тихо та затишно. В нім майже завжди панує взаєморозуміння та злагода, а якщо й виникає спірне питання, то вони збираються всією сім'єю за столом та радяться як зробити так, аби ту проблему вирішити без шкоди для інших.
Сім'я велика, але для кожного в тім домі є достатньо місця, уваги, любові.
Сімдесятилітня Стася сиділа в м'якому кріслі перед вікном та вишивала рушник. Це єдине, чим жінка могла ще займатися, бо стан її здоров'я погіршувався з кожним роком.
Важка праця замолоду зробили свою злу справу і жінка не могла добре пересуватися, а от голова, руки та очі ще ого, як працювали! Саме тому й вишивала на замовлення, аби теж приносити в дім копійку.
Чоловік Стасі Тарас помер минулого року. Мав оту хворобу, що й згадувати страшно. В голові мав.
Намучився він, намучилися біля нього всі домашні, бо бачити оті страждання, то дуже важко. Але вже все гірше позаду. Чоловік відійшов у Боже царство.
Донька подружжя пішла в невістки ( так вона сама захотіла), а син з невісткою та дітьми живуть в батьківському домі. Ладять між собою та сусідами. Коли взнали про хворобу батька, то син з дружиною зразу сказали, що будуть обходити його по черзі, аби мама не хвилювалася. Онуки ж допомагали доглядати бабусю Стасю.
Як батько Тарас помер, то доглядом за мамою Стасею зайнялася невістка Катерина і, вже як рік, добре справляється з цим не простим випробуванням.
Цього дня Катруся була до обіду вдома. Допомогла свекрусі з ранковими процедурами, подала сніданок, прослідкувала за прийомом ліків та допомогла їй сісти в крісло.
— Мамо, чи ще щось Вам допомогти, чи можу йти? — запитала молода жінка.
— Та вже йди, дочко. Я сама тут справлюся, а там і наш Богданьо прийде, то допоможе, як треба буде.
Катерина пішла поратися по домашніх справах, поки ще мала трохи часу.
Час швидко сплинув. Підійшла пора збиратися на роботу.
Катерина одягнулася і рушила до хвіртки.
Відчинила її, ступила крок на тротуар, який відділяв її від центральної дороги, по якій швидко мчали легкові автомобілі, автобуси, мотоцикли, як її погляд прикипів до зграї гусей, які повільно чимчикували по самому краю, а коли наближалися автівки, то вони перелякано кидалися то по тротуару, з боку в бік, то на дорогу і ледь не попадали під колеса.
Для водіїв, на жаль, це була курйозна ситуація, і вони не надто тим переймалися, якщо би й переїхали вгодовану гуску, яких там йшло добрих два десятки.
Часу на роздуми не було. Катерина бігом кинулася до хати.
— Мамо, там чиїсь гуси йдуть по тротуарі. Перелякані такі. Жахаються транспорту. Видно, що не звикли ходити по центральній дорозі. Мабуть не тим шляхом пішли до ріки. Що порадите? Шкода, аби не подушили їх автомобілісти. Хтось же шукатиме їх.
— А ти відкрий браму і зажени їх на подвір'я до нас. Хай там перечекають, поки господарі знайдуться. Так буде всім спокійніше.
Катерина, як тільки гуси наблизилися до їхньої, вже відчиненої, брами, загнала на подвір'я, а там у загорожу, яка ще залишилася від індиків.
На той шум, який зчинили чужі гуси на подвір'ї Севериняків, вийшла сусідка баба Янка та, перехилившись через паркан, почала заглядати в той кут, звідки йшов той звук.
Побачивши там Катерину запитала.
— А то що за гуси, Катрусю?
— Та ото йшли майже по дорозі, то щоби їх не побили машини ми з мамою вирішили загнати сюди, поки не знайдуться господарі. А Ви бабо, як вчуєте, що хтось шукає їх, то перекажіть, що вони в нас. Хай люди не переживають, а приходять та забирають.
— Ааааа.... та добре, добре. Як щось взнаю, то скажу.
На тому й розійшлися.
Катерина побігла на автобус. Стася сиділа перед вікном в кріслі та вишивала, час від часу поглядаючи на дорогу, чи не йде хто за тими гусьми.
Баба Янка, будучи місцевим « радіо » вже рознесла по вулиці новину, але до Данки та вістка поки ще не дійшла, бо та жила на три вулиці вниз.
Близько шостої години Катерина повернулася додому. Відпросилася. Не могла бути на роботі, коли в голові лише ті гуси й ґелґотали.
— Ну що там, мамо? — найперше, що запитала жінка з порога. — Ніхто не приходив? Я чомусь переживаю вже. Ще люди подумають зле. Ви ж знаєте, як то воно є — хочеш аби було як ліпше, а вийде...
— Ще ніхто не приходив. Але нині віднайдеться господар. От побачиш. Богданьо ходив дивитися на них, то каже що доглянуті та добре годовані, тому їх вже шукають.
— Вже б пошвидше, — втомлено вимовила Катерина і пішла перевдягатися.
Через пів години на вулиці зчинився такий шум, що Катерина зразу зрозуміла — прийшли.
Вона глянула через вікно і побачила, як у їхню хвіртку входить три жінки. Одна з них, мабуть, господиня гусей, бо кричала так, наче її ріжуть.
— То де ті мої гусоньки? Ану віддавайте їх! Віддавайте кажу, бо зараз двері порубаю! Зараз мій Володька прийде з сокиров, то будете знати! Злодії! Злодії! Та як вам не встидно! Чужі гуси привласнили! Би вас Бог скарав! Аби вам були очі повилазили, як ви вздріли мої гусинята!
Ті жінки, які прийшли з Данкою намагалися її заспокоїти, але де там...
Катерина набралася сміливості і вийшла.
— Добрий вечір, пані. Та ми не мали наміру красти Ваших гусей. Вони...
— Встидайся! Встидайся, безбожнице! Не хотіла вона! Та я стільки праці в них вклала! Та я так їх пильнувала!.. — аж захлиналася від люті Данка.
— Зараз я їх вижену із загорожі. Вони мабуть переплу...— хотіла пояснити Катерина, йдучи до загорожі.
Та Данка не дала Катрі договорити і кинулася до загорожі та почала її ламати.
Зламавши, вигнала звідти свої гуси та, ко́паючи все, що попадалося їй під ноги, пішла з ними геть.
Дорогою ще чулося гусине ґеґання і прокльони від Данки.
Ошелешена Катерина стояла наче вкопана.
Отямившись, рушила в хату.
Там на неї чекали відкриті для обіймів руки свекрухи.
Молода жінка приклякла біля неї і розплакалася.
По щоках Стасі теж стікали рясні сльози.
Епілог.
Данка пригнала гусей додому ще до того, як з роботи повернувся Володька.
Заспокоїлася. Причепурилася і стала чекати на чоловіка.
Він того дня так і не дізнався про те, що сталося.
Аж через пару місяців хтось із сусідів йому проговорився.
— Але вже маєш «натурицю», — тихо вимовив чоловік і пішов на роботу, грюкнувши хвірткою.
П.С. Одного дня баба Янка повідомила Катерину, що всі гуси Данки здохли від якоїсь пташиної хвороби...
Марія Дребіт
26.02.2024 Португалія
фото з нету
ID:
1006896
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 27.02.2024 00:45:57
© дата внесення змiн: 27.02.2024 00:45:57
автор: VIRUYU
Вкажіть причину вашої скарги
|
