1.
- Напевно вже прийшов той час,
Повинен ти дізнатися усе про себе.
Довідатися намагався вже не раз:
В якій родині народився? Дійсно треба…
Я розповім тобі про твого батька.
Він був мені дуже хорошим другом.
Навчались в інституті, він зненацька
Його покинув, вирішив, що працювати буде.
Знаннями не захоплювався, лиш автомобілі
Його приваблювали, швидко їх освоїв.
Причину зламу виявляв він за хвилини,
Ремонтував, відновлював доволі скоро.
За кілька років збудував автомайстерню.
Чимало мав клієнтів, сколотив бригаду.
Майже не мав він відпочинку, характерна
Йому була відповідальність, а не вади.
Коли отримав я диплом юриста, то одразу
До нього завітав, він вже розширив бізнес.
Мав три майстерні та автосалонів пару.
Андрій зрадів мені, довірив справи юридичні.
Сім років працював я з ним, діла вів чесно.
Клієнткою він захопився й скоро одружився.
Спочатку народився ти, а потім донечка Інеса.
Обожнював вас тато, коханою була дружина.
Щасливою була ваша сім’я, я заздрив навіть,
Але по-доброму, щиро радів за свого друга.
У мене так не склалося, розлучений я й зараз.
Не стрів кохання, по життю – розлучна смуга.
А в них було, як кажуть, раз і назавжди.
Анастасія гарною була, притягувала погляди,
Але ніхто їй не потрібен був, лише всі ви.
Вами жила, у чоловіка лиш була закохана.
2.
Був у Андрія помічник, молодший віком.
Хлопчина дуже спритний, Даниїлом звався.
Хтось із клієнтів познайомив їх, він швидко
Здобув довіру, бо завзято догоджати намагався.
Так сталось, що Андрій довірився йому занадто.
Той наглядав за постачаннями автомобілів.
Одного разу виявились декілька авто зненацька
Дуже сумнівні, не нові були вони, хоч і красиві.
Твій батько дав мені завдання перевірити
Всі документи з постачань за рік минулий.
Знайшов підробки я, почав хлопчина скиглити,
Що упустив та не догле֜дів, повз очі промайнули.
Машини були вкрадені, я мав знайомих,
Які колись служили у поліції, від них дізнався.
Отже Андрія помічник - із злодіїв в законі.
Один не міг все запровадити, то – однозначно.
Андрій одразу вигнав Даниїла, кидав той погрози.
Чимало грошей заробляти він почав, до того звик.
Твій батько чесним був, він не порушував закони,
Тому і не пробачив лицеміра… Той не надовго зник.
Вони спалили всі його майстерні в одну ніч.
Загинули там люди, лиш один якимось дивом
Зміг врятуватися, але чимало шкіри він опік.
То сторожі֜ були, бандити зовні їх закрили.
В нас почались чималі неприємності тоді.
Поліція, прокуратура, безліч усіляких перевірок.
Запевнив я Андрія, що маю докази, і немалі,
Дій Даниїла, звернусь до суду неодмінно.
Твій батько найсильніш боявся за родину.
Він ладен був віддати все, аби уберегти вас.
Мені сказав, щоб зачекав я, поки вас укриє
В надійнім місці, на те йому потрібен час.
3.
А через тиждень сталося непоправиме.
Тобі тоді було лише три роки, а Інесі - два.
Ти відлучився з нянею до лікаря лиш на годину.
Коли ви повернулися, розстріляна була твоя сім’я.
Нема межі жорстокості людської і жадоби.
Помстився Даниїл за те, що відібрали в нього
Чималий заробіток, звик він до життя такого,
А ще, у казино програвся чоловікові одному.
Як виявилось, чоловік той – злодій знаний.
Він вимагав від Даниїла продавати ті автівки.
Пообіцяв, що той так розрахується з боргами.
Але твій батько виявив ці схеми й перекрив їх.
Не міг я передбачити таку подію, як таке можливо?
Мале дитя… Як здійнялась рука у нелюдей отих?
Ти дивом врятувався, в рокову страшну годину
Тебе в будинку не було, тому й зостався у живих.
Але бандити знали, що в Андрія син лишився,
Тому повинен був я діяти, хутчіш тебе сховати.
Я ріс у дитбудинку, не знав, ким народився.
Батьки померли молодими, не міг їх пам’ятати.
Відвіз тебе туди, директор таку згоду дав.
Мені він майже батьком був, навчив усьому.
Там ти і жив під наглядом, була тоді мета,
Що час спливе, усиновлю і заберу додому.
Через два місяці помітив стеження я за собою.
В поліції чомусь не поспішали із розслідуванням.
Я був на допиті, мені здалось, що в них було метою
Скоріш закрити справу, слідчий був невігласом.
Він говорив мені такі жахливі речі, дуже болісні.
Андрія звинувачував у вбивствах власників авто,
Які в його салонах продавались, немов закатовані,
Були ті люди… Але я знав, що не робив Андрій того.
4.
Коли я виклав докази на дії Даниїла, той затих.
Він неохоче, але вислухав мою палку промову.
Байдужість приховати слідчий від мене֜ не зміг,
Лише сказав, що викличе того на допит знову.
Я зрозумів одразу, хто звів наклеп на Андрія.
Не мав я сумнівів у тому, хто його убивця.
Що міг зробити проти банди одинак? Не сила
Було мені щось довести, не маючи підтримки.
Все ж я пообіцяв надати документи до прокуратури,
Якщо розслідування ве֜стиме він проти мого друга.
Увесь той наклеп сфабрикований незграбно дуже.
Слідчий у справі був нечесним, отже він – хапуга.
В той день я опинився у лікарні, був наїзд на мене.
Залишивши машину в гаражі, ішов біля будинку.
Швидку сусідка викликала, лежав я, дихав ледве,
Кров’ю стікав… Я пам’ятаю лише спалах світла.
Ніхто машину ту не бачив, і я її не роздивився.
Лежав в лікарні без свідомості два тижні майже.
Коли прийшов до тями, не впізнав свого обличчя,
Я попросив у медсестри люстерко і заплакав.
Але ті сльози - не від болю, раптом здолав відчай.
Мене, немов загнали в глухий кут, немає виходу.
Не відчувались ноги, отже - безпорадний інвалід я.
Життя летить у прірву… Страху֜ піддався сильному.
Півроку був прикутий я до ліжка, сусідка доглядала.
Багато говорили з нею, дуже мудра була жінка.
Вона лишилася сама, бездітна, чоловіка поховала,
Тому й займалась мною, все прибирала чисто.
Від неї я почув одну історію з її минулого.
Була вона закохана у хлопця в молоді роки.
Він дуже гарним був, дівчата на красу його
Притягувались неабияк, повз не могли пройти.
5.
Вони лише дружили, бо захоплювався іншими.
Тамара не була красунею, але – надійний друг.
Із хлопцем сталася трагедія, скоро лишився він
Паралізованим, але здолав важкий недуг.
Вона приходила до нього часто, розважала.
Возила на всілякі лікувальні процедури.
Його упертість з дня на день перемагала
Хворобу злу, і зміг нарешті ноги він відчути.
Ще через рік упевнено ходити став хлопчина.
Раділа дівчина, хотіла, щоб він був щасливим.
На іншій оженився, бо вона була красива.
Тамару мав за подругу, хоч знав, що та любила.
Вона поїхала у інше місто, там зустріла чоловіка.
В них теж із дружби почалось, все ж одружились.
Не сила було жінці забути те кохання, неабияк
Була тоді закохана, але з роками здобула ті сили…
Жінка розповіла мені свою історію з метою,
Що надихне вона мене, і я спрямую усі сили
У бік одужання, а не плекатиму злу долю.
Вона вдихнула в мене віру й неабиякі надії.
Через півроку процедур й упертих тренувань,
Відчув я один палець на нозі, мов сталось диво.
Мав кошти я, поїхав у Германію, звісно не сам,
Представники із клініки приїхали за мною швидко.
Вже через рік ходив із палицею, мав роботу.
Вивчив закони, мову знав, вів справи у судах.
Розлучення, поділ майна… Піднявся я нівроку.
Через п’ять років лиш у рідне місто завітав.
Тамару не застав живою, рік тому вона померла.
Хотів віддячити їй за натхнення й допомогу.
Знайшов могили їх із чоловіком, завітав у церкву.
Стояв я поруч із святими образа֜ми довго.
6.
Замовив пам’ятники, встановили через місяць їх.
Поїхав в дитбудинок, бачив тебе зда֜леку.
На свою маму дуже схожий, теж красивий ти.
Були там вже нові директор й вихователі.
Домовився, що переводитиму гроші кожен місяць,
А, коли школу ти закінчиш, заберу до себе.
Хотів я зовсім повернутись і почати якийсь бізнес
Через два роки... Але рідко вийде так, як треба.
Я одружився, але скоро розлучились ми.
Тобі п'ятнадцять виповнилось, тоді повернувся.
Дізнався дуже швидко, де перебуває Даниїл.
Став він п’яницею, відплата наздогнала неминуча.
Не мав я наміру йому помститись, зовсім, ні.
Просто хотів поглянути у підлі очі й запитати:
Чому, за що він їх убив? Зламав житті тобі, мені?
Коли прийшов до нього, то не знав, що і сказати.
Як виявилось, він чекав на мене, упізнав одразу.
Побачив, раптом засміявся: «Ось і ти, заходь.
Прийшов помститися? Що, думаєш, заплачу?
Проситись буду? Хочеш, вбий, мені вже все одно.
Спочатку їх ненавидів, усе мене в них дратувало.
Андрій - такий порядний, благородний, немов ідіот.
Настя подобалась, але вона лиш посміялась,
Коли я напідпитку обійняв її, сказала, щоб пішов.
Такі закохані були вони, щасливі, мали все.
Гарний будинок, бізнес, гроші й один одного.
Я міг лиш мріяти і сподіватись на життя таке.
Мої батьки пиячили, а я скитався підворотнями.
Попався якось на крадіжці, витягнув мене сусід.
Як потім виявилось, був він злодієм в законі.
Опікувався мною, хоч манери мав бридкі,
Але жалів якось по-своєму, він був самотній.
7.
Батьки мої згоріли у будинку, мабуть газ рвонув.
Я у сусіда тоді був, не встигли врятувати їх.
Мені було сімнадцять років, сильний вибух був.
І досі пам’ятаю, що полегшення відчув тоді.
Коли мій батько напивався, бив нас з матір’ю.
Ходив з синцями я, десь років з одинадцяти.
Не розумів, за що? А мої очі завжди плакали.
Вона прощала, не могла вже жити без пиятики.
Коли підріс, то вирішив, що більше не терпітиму.
Вони ізнов були п’яні֜, батько ударив матір.
Я ухопив ножа, підбіг до нього і щосили викрикнув:
- Уб’ю, якщо іще її зачепиш, не боюсь тюремних гратів.
Мій погляд все йому тоді сказав, страх промайнув
В його очах, а мати почала за нього заступатись.
Мені було так боляче, бо знав, що був ніким отут,
У цій родині… Не знав я, як це, піклування матері…
С тих пір на мене руку він боявся підійняти,
А матір лупцював, але вона мені завжди брехала,
Що так упала, виправдовувала того ката.
Хіба ж я мав родину? Не відчував того я змалу.
Напевно через них, зненавидів я щастя у очах
Тих, хто кохав взаємно, мав сім’ю щасливу.
Душею зачерствів, бо піклування і любові я не знав.
Не горював я за батьками, все одно не мав родину.
Жив у сусіда, став мені він, немов другим батьком.
Навчатися відправив в інститут, вчив виживати.
Казав, що злодій із освітою, то – набагато краще.
Знання дають можливість більше заробляти.
Виконував усі доручення нового покровителя.
Що міг я вдіяти? Напризволяще кинули батьки.
Він брав мене на справи, добрим був учителем.
Вони вбивали власників автівок, міняли номери.
8.
Хороший мали заробіток, неабияке багатство.
Голодне маючи дитинство й юність, оцінив,
Як добре мати грошей купу на всілякі забаганки.
Наче засліпило мене, не розумів цінність життів.
Уперше вбив я в двадцять років по наказу
Свого хазяїна, за те мені він щедро заплатив.
Радів грошам, можливостям, які відкрились зразу.
Батьків я не жалів, ну, а чужу людину – поготів.
Коли закінчив інститут, мене звели з Андрієм.
Повинен був я втертися в його довіру однозначно.
Він мав автомайстерні і салони, хоч і став я звіром,
До нього потягнувся… Якби ж мені він був за брата…
Вони із Настею були такі щасливі, народився син.
Андрій хотів їм приділяти більш уваги, піклуватись.
А я виконував завдання, приймав людей своїх.
Збут крадених автомобілів починав внідряти.
Ти думаєш, чому Андрій мені так довіряв тоді?
Я розповів йому про себе, крім то֜го лиш, ким став.
Його ростила одна матір, вмер батько молодим,
Мав хворе серце, бо наркотики у юності вживав.
Усе, що далі відбувалось, знаєш ти, почав я грати.
Програвся, кредитором виявився також злодій.
Почав ще більше крадених автівок продавати.
Повинен був я борг віддати, й розплатився згодом.
В той час Андрій вже мав і донечку Інесу.
Я полюбив цю крихітку, немов свою дитину.
Коли Андрій розкрив оті афери й вигнав м֜ене,
Почав сильно пиячити, немов у горе я полинув.
Не я їх вбив, то був не я, ти чуєш? Не вбивав.
Як міг я вбити оту крихітку, малесеньку дитинку?
Ізгодом я дізнався, що хлопчини не було із ними там,
Живим він залишився, десь сховали його швидко.
9.
Я знав, що тільки ти таке здійснити міг, а потім
Мені сказали, що наїзд не тебе був навмисний.
Боявся я зустрітись із тобою, глянути у твої очі.
Ненависть, що іще побачив би у них? Просити
Пробачення не вмів, не був ніколи чемним.
Гени батьків передались мені, як спадок.
Перетворився за роки на жалюгідного нікчему.
Пробачити собі не можу, мов став убивцею я брата.
Всі ці роки про них я думав і себе картав.
Зробила підла доля з мене вбивцю мимоволі.
Задля наживи двох людей я вбив, жалю не знав.
Тільки здобув, майже сім’ю, утратив все ізнову...»…
Ну, ось, тепер усе тобі я розповів про ті події.
Не знав я, що сказати Даниїлу, мовчки пішов геть.
Мав ти батьків, які тебе дуже любили,
Але жорстокі підлі люди відібрали в тебе все.
Хотів завжди опікуватись я тобою, піклуватись,
Але й мені вони життя зламали, дивом уцілів.
Хочу тепер допомогти тобі, щоб уберіг ти пам'ять
Про них, продовжуй справу батька, живи ній…
Все так і сталося, Максим мав здібності Андрія.
Швидко освоїв він автомобілі і відкрив майстерню.
Його юристом й компаньйоном був Данило -
Надійний батьків друг, стійкий, мов крута скеля.
Коли Максим зустрів своє кохання й оженився,
В них народилась донечка, Інесою її назвали.
Щаслива в них сім’я , розширився ізгодом бізнес.
Все їм вдавалося, немов небесні сили опікали.
Данило теж зустрів своє кохання й пізнав щастя.
Іноді доля посилає тих, єдиних, майже на закаті.
А особливо тим, кого водила крізь ненастя
Далекими дорогами… Світла у душах їх багато.
ID:
1007291
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 02.03.2024 19:17:18
© дата внесення змiн: 02.03.2024 19:17:18
автор: ЭленБрус
Вкажіть причину вашої скарги
|
