Просто... жінка... Осінь...
На чолі - тумани...
Просто... жінка Осінь...
Заховала рани...
Галина Кормиш-Образовська
Тягуче твання лізе в черевик.
Щосили дощ гамселить в тулумбаси.
Гадаю, осінь, всежбо чоловік
І, певно, монголоїдної раси.
Байдужий позирк аспідних очиць
З вузьких щілинок. Ледь жовтаста шкіра.
Цей запах прілі, диму і гнилиць!
І вуст вологих посмішка нещира.
Ймовірно, осінь, а точніш, О Сінь -
Побічна парость із родин вельможних.
Бринить в сильцях павучих волосінь.
Сльота триножить пізніх подорожніх.
О Сінь ханьфу вдягає, любить чай
І ставить меблі, звісно, за фен-шуєм.
Ми з ним вплітаєм шерех снів в ручай
І маобай п'ємо або віршуєм.
Гарна лірика. 
