03. 03. 14
11:01
падаю з нiг
Я чую останні слова, що казав собі сам.
Дорікав-бо, що знову життя не йде в гору.
мені боляче знати, що я ні про кого не дбав,
і про мене ніхто доброго не вимовив слова.
У чужих люде, може, все буде не так.
Може буде життя, що гідне життям зватись буде.
Може сонце світитиме краще, хто зна,
Може все я старе врешті решт і забуду.
Мою душу раз-по-раз шматують думки,
що ми всі, як один, безкінечно самотні,
ми - то попіл, що вітер розвіяв, то дим,
що в повітрі нічному розчинився поволі.
ні, в інших не краще! З ними так само!
Самотньо і бридко, і сіро, мов сталь.
Я знову повинен тікати щодалі.
нічого, що залишив позаду, не жаль.
Під сонцем, що гріє - я замерзаю;
Скрізь сотні знайомих, але не моїх.
Я зникнути з ваших очей намагаюсь,
Торкнувшись до неба, я падаю з ніг.
