Коли збагнеш…
Коли збагнеш себе одинаком у світі,
І що самотності дорога лиш одна,
То жити легко, а про лабети смерті,
Міркуєш, як про келих терпкого вина.
Ось келих мій, порожній і сухий,
Від радощів життя й солодких мрій,
Він щиро сповнений старечої печалі,
Гіркої, мов полин і деревій.
Мій келих повен, проте я все ж не стану,
Ним частувати товаришів своїх,
Я прошу Бога, аби він їх зберіг,
Хай воду п’ють, звичайну воду з крана.
Для світу зроблю я чимало добрих справ,
По вік-віків їх не забудуть люди,
І якщо вийде так, як я бажав,
Ласкавий Боже, світ чудовим буде.
Наславши горе, на голову убогу,
Наславши відчаї, щоб душу подолати,
Дай мені віру, звитяжити дорогу,
І сили дай, щасливим мені стати.
І перед смертю помолитись Богу.
К. Нікольський «Когда поймешь умом»