Ти пробач, що мовчу у тривожній журбі,
Що не можу знайти теплих слів у собі.
Може, світ заніміє, і час нас зітре,
Може, страх перед тишею серце бере.
Я б сказав, та не знаю, чи чутно мене,
Чи до твого вікна це мовчання впаде.
Скільки раз я тримав ці слова на межі,
Та боявся, що в тиші загинуть чужі.
Може, варто мовчання спинити разок,
Відпустити цей камінь із зранених строк.
Я напишу "привіт", і надія прийде,
Хай у тиші мій голос до тебе дійде.
Хай слова розтривожать застиглу імлу,
Розіб'ють мого серця безмовну золу.
Я зберу всі листи, що лишив у пітьмі,
І віддам їх тобі, як тепло у ночі.
Ти пробач, що мовчання вкорінилось в мені,
Що розбилися мрії в холодній зимі.
Та у кожному слові — надія жива,
Що розтане між нами холодна стіна.
Я боюсь, що колись, обірвавши зв'язок,
Не знайду ні шляхів, ні простих перемов.
Тож хай перше "привіт" стане вісником слів,
Де для нас не існує ні болю, ні снів.
'
ID:
1030533
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 12.01.2025 13:07:52
© дата внесення змiн: 12.01.2025 15:00:45
автор: Ілля Шевченко
Вкажіть причину вашої скарги
|
