Пес Сірко і киця Кудлатуся
Жили в домі дівчинки Златусі.
І сказати вам відразу мушу ,
Що жили вони душа у душу.
Їжу разом в кухні споживали,
Разом у дворі собі гуляли.
М’ячик у ворота забивали,
Танцювали і пісні співали.
Якось, це було в зимову днину,
Як мороз в облогу взяв хатину,
Пес Сірко і Кудлатуся – киця,
Вирішили по сніжку пройтися.
- Випусти нас, Злато,- став просити
Пес. - Хочемо сніжок наліпити,
Кидати їх точно в ціль навчитись.
Нудно це – лиш їсти, спати, митись.
- Ну, гаразд. Лиш довго не гуляйте.
День морозний нині. Пам’ятайте!
Двері відчинила їм Златуся.
Пес Сірко і киця Кудлатуся
Вибігли і нумо сніг валити,
Кульки з нього лапами ліпити.
.
Наліпили – кидали в колечко.
Попадали – тішились сердечка.
А як змерзли, стали, обнялися,
І до хати грітись подалися.
́
