Чіпався каменю, травини,
Сягнув нарешті світу я вершини,
А тут вітри, примари хмар,
Не видно низу, не димить димар,
Ні світла, ні тепла, холодна тьма,
Лише між смертю і життям кайма...
Вага земних турбот не тисне плечі,
Лиш чорне давить, погляд порожнечі,
Немає сенсу щось кудись ховати,
Немає сенсу щось комусь казати...
Та, врешті-решт,
я над усе, я вище неба...
Та став нікому і собі не треба..!
