У долоні твої втисну щоки - гарячі й сухі.
Ти не думай, не зАйметься з того схолоджена ватра,
Не відновляться бруньки на вістрях засохлих сукІв,
І не буду я більше ні в чому тебе дорікати.
Тихо сяду навпочіпки, й лікті, мов гострі списи,
У коліна тобі обіпруться і очі - навпроти.
Погляд - спокій. Не думай, не буде чого в нім гасить.
В нім - тепло і турбота. Там тільки тепло і турбота.
Не рукою, а подихом теплим торкнешся до кіс.
Виявляється, як же важливо почути той подих!
Вітер знову у серце холодну тривогу приніс.
І шепоче, шепоче... Про що? Я подумаю потім.
