Маленьке брунатне щенятко
Не слухало маму і татка –
Втікало частенько із дому,
Бродило. Й лише як утому
Вже чуло у лапках і спині,
Верталося в дім.
Ось і нині
Поснідало, вибігло з хати,
Вздовж моря почало гуляти.
Як тіло від сонця примліло,
У воду залізти схотіло.
Забуло, що мама і тато
Йому не веліли пірнати
У море, що хвилі гойдає
І здатність незмінену має:
Всіх, хто не міцний ще, хапати,
На дно їх своє опускати.
Залізло у воду, помилось.
Поплавало. А як стомилось
Й вернутись до мами схотіло,
Його не послухало тіло.
Щеня почало потопати,
«Рятуйте! Будь ласка!» кричати.
Дельфін пропливав недалечко.
Здригнулось у нього сердечко
Від крику. Злетів, мов на крилах,
До пса. Та його вже накрило.
Не здався, пірнув він під воду
І честі, й добру на догоду
Щеня від нещастя позбавив
І миттю на берег доставив.
Там мама і тато ходили.
В обійми дитятко вхопили.
Дельфіну, що кинув їм сина,
Вклонились, зберіг їм дитину!
Тілами маля в хаті гріли
І теплим бульйоном поїли.
Сказало: «Матусенько! Тату!
Не буду вже більше втікати!»
