* * *
Чорна сукня падала додолу,
І блукали руки десь на манівцях, --
Я хотіла. Так! Хотіла знову
Дотик твій відчути на своїх пальцях.
А ти… А ти сіяв, як великодній ранок,
У очах палали ліхтарі
І в обіймах схтілось стріть світанок –
Мені хтілось, але не тобі.
Спалахнула гордість чорним блиском,
Покотились сльози і слова.
На коліна впала і клялася нишком:
«Не твоя. Не люблю. Не твоя»
І сльоза стікала по асфальті,
Та текла все далі й далі вниз –
Ось моє останнеє пенальті,
Ось він мій останній бриз-каприз.
За брехню, зневіру, боягузтво
Заплатила от тепер сповна
Душа моя плаче від блюзнірства,
І я торкаюся рукою дна…
* * *
