Оперний театр... В великій залі,
На сцені творить чудеса скрипач.
Плаче і ридає скрипка Страдіварі -
Притих, зацепенів у захваті глядач...
Мелодія летить аж під високу стелю,
Зайшлась плачем, як в сні мале дитя.
Луною б'ється звук, немов об скелю.
Із-під старої деки... - неземне життя.
І раптом,.. звук рваної струни,
Громом потряс зацепенілий зал...
І тиша... Немає музиканта тут вини,..
Та зупинився вмить музичний шквал.
Скрипаль розплачливо повів смичком
Та в скрипку посилились ніби біси.
І опустивши голову ничком,..
Скрипач побрів тихенько за куліси.
А стара легенда ще жива понині,
Бо нема тепер такого скрипаля,
Його, як голку не знайдеш у сіні...
Так на скрипці, де одна лише струна
Грати тільки міг... Маєстро Паганіні!