. "Думи мої, мої думи...
Чого ви голову обсіли."
Що за погода, -
То сніг іде,
То падає дощем.
І що за мода,
Там наверху,
Таку на землю
Слать погоду...
А скільки дум
Навіяла мені
Погода ця...
Перед моїм лицем
Карпатскі гори,
Ріка твоя,
Твої простори,
Над картою твоєю,
Україно,
Сижу я майже
Цілу годину.
І тихий сум
Заполоняє душу.
Життя іде,
А я так мало встиг.
А стільки всього мушу
Я написать
Про думи всі свої.
Інакше нащо жив...
Чи може промовчати
І серце не тривожить.
Нащо мій біль,
Кому він допоможе?
А час летить!
О, Боже! Боже!
Скільки треба жить,
Щоб все сказати
Своїм потомкам,
Своєму народу?..
А може просто промовчати!?.
Бо біль, в наш час, пусте,
А потім совість
Мохом поросте...
А серце,..
А душа?..
І пропаде
Твоє Лице...
