У класі – тиша, за вікном – весна,
у небі сонце височенько.
Звучить мелодія сумна,
а ми читаємо Шевченка.
Ось Катерина йде крізь ніч,
шукає в світі свою долю.
Ось гайдамаки пліч-о-пліч
йдуть здобувати щастя й волю.
Верба схилилась край води,
тополя в полі затужила,
Русалка випливла з води,
спочити під вербою сіла.
«Кобзар» читаєш – ніби сам
проходиш по його стежині.
Лишив Тарас цю згадку нам –
синам і донькам України.
