І знову день
Пішов у вечір,
Але на заході застиг,
Розправив раптом свої плечі
І біг хмаринок стих...
Бо там багряний звір
Світило наше зжер...
І мерехкотіння зір
Упало в синь озер...
Та зорі - це на сході.
Ну, помилувались...
Й годі.
Багряний захід
Притягує наш зір...
І десь в душі,
На самім споді,
Заліг тривожний сум...
(Задума була колись в моді.)
Бо день зродив багато дум,
Зродив й пішов
Собі за обрій.
А ти кричи собі - агов...
(Лиш хникати не смій!)
Хочеш ходи, хочеш сиди,
Чекай на метеорів рій...
... Бо ти лишився сам.
І лише думи при тобі,
Та ще тривожна ніч.
І мучишся ніби Адам,
З проблемами у собі...
І не у тому річ,
Що в серце впала
Темна ніч...
А справа в тім,
Що всі надії
Народжуються зранку.
І всі події
Чекають нового світанку.
А тут глуха лиш ніч -
Тремтіння зір...
Та відблиск свіч...
1990 р.
Який різноплановий хід думок. Уявляю чаруючий захід сонцю і меланхолічний стан літ. героя. Дуже яскраво і багатограно! Не кожний може це відчути. тому напевне так мало відгуків. Але ж все таки поети...
Володимир Кухарчук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі Вам за такий цікавий коментар.
Ви теж напевне пишете вірші, бо з таким світосприйманням неможливо не писати?
23.08.2009 - 20:32
Володимир Кухарчук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00