Вона йшла. Не далеко, а поруч...
Вона йшла, рахувала літа.
Ішла прямо, поглядала ліворуч.
В неї усмішка ще молода...
Вона йшла, прикривалась світанком,
А у небі співали птахи,
А у серці іскрились серпанком
Мрії тихі й несмілі думки.
Розривалося тіло на двоє,
Йшла частина кудись в далечінь.
Йшла, летіла туди, за тобою,
Де лишала ти райдужну тінь.
І буяло усе серпантином,
Цілував землю тихо туман,
За похилим, вицвілим тином
Розливався безкраїй лиман.
Ти пішла. Вже навіки. Не вернеш.
Ти пішла із моєї душі.
І, напевно, даремно. Даремно ж!
Залишила сліди в спориші...
