Зачем я вру сама себе,
Что не люблю и что забыла?
Ведь кадры счастья в голове
Я с радостью бы удалила.
Те разговоры, шутки, смех,
Что ты дарил. Как целовались...
И жутко-сладкий, пьяный грех...
ВсЕ в памяти моей остались.
Я не жалею что ты был
И что ушел не сожалею,
Оставив ярких мигов фильм,
с которым жить я не умею...
Немов забуті кадри з кіноленти,
мигтять хвилини щастя, що БУЛО...
Хоча тепер пів світу замело
снігами забуття,- оті моменти
усім вітрам назло я пам`ятаю!
Скажи мені, як жити з ними маю?!
TatianaV відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибо за Вашу кавер версию, намного лучше оригинала
це все кохання - заставляє нас думати ну все, це вже в останнє... та хто він (вона) такий щоб так зі мною поводитись... думати що таких як він безліч... але думати все ж лише про нього... дуже гарний вірш
TatianaV відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00