Марта сиділа на лавочці в порожньому парку та спостерігала за голубами, які безуспішно шукали поживи. В маленьке містечко поволі закрадалася тепла літня ніч, але дівчина не поспішала йти. З того часу, як померла бабуся і брат загиблої матері відсудив їхню маленьку квартиру, Марта жила на вулиці. Останнім часом вона залишалася ночувати в парку, де жили голуби. Марта була така ж вільна й самотня, як і вони. Звісно, вона могла б пожити в якомусь дитячому будинку принаймні ще декілька місяців, поки не стане повнолітньою. Там її б оточували увагою, виясняли б подробиці минулого життя й за спиною голосно "співчували". Для Марти таке життя було тотожним існуванню в клітці. "А голуби в клітках не живуть!" - говорила вона собі, бо часто уявляла себе білим незалежним голубом, вільною птахою. Серед голубів, які жили в парку, білих не було, проте всі вони були дуже красивими. Їх ніколи не годували (принаймні Марта цього ніколи не бачила, а спостерігала за ними вона досить давно!). Сьогодні голуби безуспішно шукали сoбі поживи, а дівчина нічим не могла їм допомогти: вона сама залишилася без вечері...
Марта працювала на різних тимчасових роботах, щоб урізноманітнювати своє життя. Зароблених грошей заледве вистачало на скромну їжу (собі та бідолашним голубам) і різні особисті потреби. А сьогодні якийсь босий хлопчисько взагалі вкрав у неї всі гроші. Та дівчина не сумувала, бо була переконана, що цьому злодюжці гроші були потрібні більше, ніж їй. Вільний час Марта проводила в церкві, слухаючи прекрасний спів. Там її вже також знали і часто пропонували свою допомогу. Вечори дівчина присвячувала спілкуванню з голубами. Марта любила цих птахів, вони приносили мир у її серце... Іноді вона також мріяла стати миротворцем, бо хотіла, щоб на землі було більше любові.
Марта вже майже не хотіла їсти. Лежачи на лавці, вона дивилася на голубів. Дівчина дуже рідко годувала їх, бо й сама харчувалася не щедро. Тож зараз, уявляючи себе голубом, тамувала голод думкою, що так склалася їхня пташина доля, що голубів ніхто не годує...
Цієї ночі Марті приснилося, що вона - прекрасний білий голуб, який з безліччю таких же голубів летить на білосніжне сяйво у небі. Наближаючись до цього сяйва, рухи ставали все легшими, а на душі було радісно й весело...
Марта пробудилася від задоволеного воркотіння голубів. Вона відкрила очі й побачила, що серед парку стояв сивий дідусь. Всі птахи зліталися до нього, а дідусь сипав їм добірні, поживні зерна пшениці. Поки голуби їли, він повернувся обличчям до Марти й щиро усміхнувся їй. Марта усміхнулась у відповідь і з радістю подумала:
- Завжди є Хтось, хто годує голубів...
