Часто одні і ті ж думки руйнують моє я,
Глибоко заповнюють мене на підсвідомості,
Усього від початку і до кінця мого ім’я,
Важливим не стаю на крилах невагомості.
Йдучи вулицями, чи у кімнаті своїй на самоті,
Я залишаюся один, сам на сам з собою,
Думаю: а чого від життя цього насправді хотів,
Чому я ще й досі тут, а не там з тобою.
Вигадую і далі якісь нові неймовірні рішення,
Які все відкладаються і не втілюються у життя,
Стріли зламані та й сам не мішень я,
Лише ще більше перемішуються почуття.
Усе разом і себе потім ніяк не відшукаю,
А чи насправді я такий як мене назвав?
Скільки є дійсно щирості в моєму «кохаю»?
Чи теперішній час його стане минулим кохав.
Я не знаю... найбільше, що щось не зроблю,
Боюся, страшно це дійсно мені усе знати,
Не сказав, де мав сказати тобі люблю,
І не покохав, де мав тебе покохати.
20.02.2011