Поїзд впевнено рухався вперед. А вона сиділа і дивилася в вікно завороженим поглядом. Була осінь. Така осінь, коли холодний дощ зігріває душу, а опавше осіннє листя вселяє надію в серце. Dora знов тікала. Вона знала, що сильні люди так не роблять, але інколи зривалась. От і зараз вона сиділа в поїзді, який прямував кудись далеко. Dora притулилась щокою до холодної шибки, з другого боку якої падав такий прекрасний осінній дощ. Здавалося, що між ними немає перешкод і що дощ скоро торкнеться її обличчя. У навушниках співала "Пікардійська Терція":"Сядеш у поїзд, хай собі їде, може у Прагу, може у Відень, мокрі дерева бігтимуть слідом, лишиш позаду всі радощі й біди..." Це було її маленьким божевіллям, а може й великим. Себе завжди важче оцінити. Коли Dori ставало нестерпно важко жити, коли їй набридала рутина, коли її стомлювала система, вона купувала білет на поїзд у якесь невідоме місто і зникала на декілька днів. Вона справді лишала позаду всі біди, турботи і проблеми, радощі і інші емоції. Їй подобалося кудись їхати, слухати гуркіт коліс і свою улюблену музику. Щось в цьому було таке вільне і незалежне. Можна було дивитись у вікно і вгадувати, що там зараз з'явиться. Можна було лежати на полиці і відчувати себе частинкою поїзду, рухатись з ним. А точніше це поїзд ставав її частинкою. Вона привласнювала його, пасажирів. Dora відчувала все, що відчувають вони. Це не поїзд, а вона летіла вперед у невідомі краї. Dora ніколи не переживала, що чекає на неї в місті, куди вона приїде. Їй подобалось відчуття невизначеності, невідомості. Вона летіла, тікала від світу і сподівалась, що світ ніколи її не впіймає...
По пустельному степу летів звичайний поїзд в якому сиділа незвичайна дівчина, яка тікала від свого життя. Тільки дощ знав її таємницю. Але він нікому не розкаже) Поїзд поступово зникав у ранковому осінньому тумані а з ним зникала і дівчина. Але вона обов'язково повернеться, щоб потім знов зникнути. Дивна дівчина Dora...
сподобалося, теж люблю так від проблем тікати, але в глобальному масштабі втекти в мене не виходило, максимум в сусіднє місто
SunDora відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ну напевно в глобальному масштабі втікати і не треба, адже проблеми завжди і всюди тебе знайдуть. Деколи просто хочеться відійти в сторону, глянути на своє життя і на себе збоку, оцінити що робиш не так. І от такі малень втечі допомагають. Головне, завжди пам'ятати що є заради чого повертатися)
