Колись йшов дощ, ми мокли на зупинці,
Маршрутки, як навмисне, не було,
Ти віз комусь черешні у торбинці,
Так, не багато. Може з півкіло...
І вигляд мав відверто жалюгідний,
Скуйовджено – промоклий, лиш німа
Гординя опиралась силі вітру,
Що гамселив торбинку. Я й сама
Бувала кращою. Косметика стікала
Минулим темним по моїх щоках,
Від холоду я танго танцювала,
Серед калюжі в білих чобітках...
В ту мить, мабуть, всі піднебесні сили,
Над нами зловтішались! Як на зло –
Соромлячись – сполохано тремтіли,
Маршрутки не було і не було...
І раптом вдалині – химерне диво!
На чотирьох колесах, Боже мій!
Рятуй мене, бо покидають сили,
То янгол за кермом, а не водій!
В однин момент і я, і мій товариш,
Рвонулись з місця... Я незчулась як
Черешні вже в калюжі потопали,
Сиділи там же в шоці він і я....
І якось вмить забулася маршрутка,
І дощ, і вітер... Світ кудись пропав.
Як виявилось - янгол на зупинці,
Черешні на кохання проміняв.
