Правий ти був, Кобзарю – батьку,
Минає все: і день, і ніч,
Та чи живая тая клятва,
Що ти вложив в свій заповіт?
І чи змогли ми теє втяти,
Що ти зробити нам звелів?
Помер ти, сину, й вмерла мати,
Надовго впала під ослін.
Хіба ж ти знав, Тарасе мудрий,
Що все ось так воно в нас буде?
Що буде сварка між братами,
Що син не визнає в нас мами.
Що ворог наш не спить, чекає,
Щасливий час він вижидає.
І кріпаками ми були,
брудним ярмом на царські очі…
Минув той час, і зацвіли
На всю Вкраїну сни дівочі.
Та що ж в тих снах?
Хіба ж ми знаєм?
Там колір все,як в тому раю.
Не снились нам ті чудні сни,
А снились нам могили братські,
І колір був там чорний, адський…
Та чи даремно всі вмирали:
Твої сини, мої діди?
Щоб промінь щастя зараз мали,
Життя веселе без біди
Твої онуки, весь мій рід?
Навчились щоб ми цінувати
Ту кров пролитую, той слід,
В який не раз будем ступати.
Залишив слід ти нам вагомий,
По ньому завжди будем йти,
Як справжні месники до бою,
Досягнемо – таки мети.
Мета є спільна – всім одна,
Вона одвічна – з часів княжих,
З часів Шевченка – Кобзаря,
І до сьогодні – до днів наших.
Клянуся бути я завжди
Тим гордим сином України,
Якому байдуже льоди –
Для нього люди – це вогні є.
Я завжди буду пам’ятати,
Чого навчила мене мати,
І батьківську науку знаю:
Успішним, чесним виростати.
Той успіх же – це Україна,
Квітуча, вільна, вся моя.
Ти завжди пам’ятай, Шевченко,
Що Україна – то є я!
Помер не дарма ти, я знаю,
Твоя вся правда – це святе,
За неї й я готовий вмерти,
Я не один – мільйони є.
Сьогодні впевнено клянемось
Тобі, наш батечку Тарас,
Що будем жити для Вкраїни
Назавжди ми і кожен з нас.
ID:
280578
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 14.09.2011 19:41:32
© дата внесення змiн: 14.09.2011 19:41:32
автор: Руслан Денисюк
Вкажіть причину вашої скарги
|