Безбарвний, байдужий став голос твій в мить.
Тепер відчуваєш моїх слів ту скорботу?
Тепер чути як страшно робиться тут?
Питаю, бо знаю: пішов в забуття ти,
вже без мого імені на своїх устах.
Невпевнено повернусь у пам’яті затишок,
а чекає знов хто мене там?
Лиш уя́ви той промінь наді мною втоне́.
Витри сльози й утома за плечі тебе візьме,
втирай же до почервоніння щоки, поки не полегшає.
Таємною пеленою впаде сміх далекий
та вже не буде твоїм.
Ім’я воста́ннє напишу на папері,
спалю, як той міст у мріях своїх.
Бачиш воду живу в струмках тих?
Та лиш чую знов твоє зітха́ння.
Або ж мрія обрала знову піти у вигна́ння.
