В житті буває так, що хочеться кричати.
Це не від болю, ні і не від розпачу,
А в той момент коли безсилий ти,
Коли не маєш вибору, коли чекаєш.
Коли не можеш відмотати час,
Змінити хід, чи просто переграти.
В тобі палає лють, але немає забуття.
А в чому сенс, в стражданнях, болю.
Ти прокидаєшся удосвіта, буденні справи,
А інколи від звуків пострілів, від шуму.
А хочеться забитись у куток, втекти від війн,
Від болю втрат,від вибору, бо жити хочеш.
У кожного свій шлях, та ось чомусь без барв.
В коханні порятунок ти шукаєш, і це тримає,
Це гавань тиха, де сяє сонце, де чуєш чайок,
Де шум прибою, тиша й спокій, і це життя.
Ми заслуговуєм на краще, але підьма.
Хтось розірвав ту мить, де сміх лунав,
Де діти бавились удосталь, а не ховались.
Ми не цінуємо життя, лунає звідусіль.
Яке життя, до чого ми дійшли, лиш біль.
Я пам'ятаю миті ті прекрасні, де є кохання,
Де сонце пестить всіх теплом, де мир.
ID:
1029185
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 24.12.2024 03:25:48
© дата внесення змiн: 24.12.2024 03:25:48
автор: Тіна Май
Вкажіть причину вашої скарги
|
