Печаль вітрів, мовчання зим
і гір спокійний сон я бачу.
Я відчуваю, що за цим
є інший зміст природи наче.
Дишу я повними грудьми
на верховинській полонині.
Десь там маленькими дітьми
ми загубилися донині.
Я розчиняюся у снах,
де предки грають на трембітах.
В примарних хмарочках-човнах
пливуть казки-легенди в квітах
в краю дитинства чарівнім,
де я – замріяно-щасливий -
бродив, вслухаючись у грім,
у сміх дощу, у шепіт зливи...
А звук ранкових косовиць
щемить... і кличе знову в полі.
І запах пасок-паляниць
серця освячує і долі...
Там мама жде мого дзвінка -
від вічно зайнятого сина.
І все простить її рука,
ці рідні очі і сивини...
І я зумію, я прийду!...
Втечу з рутинного полону
і стежку батьківську знайду.
Торкну від сліз щоку солону...
02.07.08
знаєте, я би теж не проти знову прогулятись стежками дитинства, в ту маленьку зворушливу історію
She said: gray... відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
...так...стежки дитинства хочеться топтати босоніж. Там інші запахи, звуки і ..спогади. На цю тему в мене є ще кілька віршів, один з них - "Повернення", там можна побачити мою маленьку батьківщину Дякую Вам!
Дякую Вам!
